Холодных звёзд зеркальный блик на скулах ночи

Хочу у Київ.
Це місто душить. Доісторичний спрут, підступно замаскований красою деструкції. Згадую жахливі напади клаустрофобії, прямо на вулиці, стіни, що сходяться, навіть бруківка давить знизу, навіть небо нависає, справджені наяву нічні кошмари, які снились ще у Києві, це було попередження, до якого я легковажно не прислухалась. Рідний спрут тягнув до себе, поганий батько, який згадав про існування дитини, коли її втратив. Не розумію, як не задихаються люди, які щойно приїжджають сюди? З часом звикаєш, звикнути можна до всього, але кільце щупалець на шиї не стає вільнішим, це тільки ілюзія, адаптація. А потім не розумієш, що із тобою робиться, звідки таке гнітюче, хронічне, найчастіше неусвідомлене, але тим страшне, - відчуття безвиході.
А Вінниця.. Ще одне місто з кошмарних снів. Нескінченні лабіринти одинакових сірих будівель і біжиш-біжиш поміж них колами і не можеш знайти ані виходу, ані жодного знайомого місця. І чорна ріка посередині. А цього разу Вінниця вирішила мене не лякати, пригламурилась, залягла помуркотіти, втихомирена зла кицька. А я їй не вірю. Тиша і спокій були бальзамом, але там чути небезпекою. Тільки розслабишся, а вона візьме і вивернеться іншим боком - і знову біжи, тікай, колами...
Хочу у Київ. Київ мене ніколи не лякав по-справжньому. Я наяву губилась бозна в яких нетрях, І мені наяву було жорстоко погано і мене наяву накривав відчай. А Київ був чесним і не душив, і не знущався, і мені одразу ставало краще і я їхала на Поштову хлюпати босими ногами в Дніпрі. І було легко і просторо.
Хочу у Київ ! Або і подалі нах звідси.

Посилання

3 коментарі|Прокоментувати

(без теми)

[серпень. 30-е, 2009|12:10 am]

[

Зараз грає

L'Ame Immortelle - Betrayal

]

Знаки на шкірі - особливий засіб комунікації. Сліди від мотузки, батога, зубів, кайданок, поцілунку, нігтів, удару, стиснення, опіку гарячим залізом, відкритим вогнем, недопалком, кислотою, уколу, порізу ножем, лезом, скальпелем, склом і т.д.
Для того, щоби вивчити новий символ азбуки, потрібно відчути його на власному тілі.
Ті, хто знають, ніколи не запитують. Ідентифікують миттєво і безпомилково. Читають між лаконічними червонястими рядками цілу історію, ненароком вихоплюють поглядом шмат твого життя, не призначений для чужих очей. Тільки ловиш на собі швидкий ковзаючий погляд від шраму і - трохи надовше- в очі. 1-2 секунди німого порозуміння і докору- навіщо ти помітив-навіщо ти зауважив, що я помітив.
Ті, хто не знають, задають глупі питання. Від таких можна відмазатись глупою ж відповіддю і вони, задоволені, відчепляться. Власне, правди ніхто і не очікує. Бо страшно. Як безсмертне "how are you ". Відповідати щось окрім "I"m ok"- завідома моветон.

Посилання

2 коментарі|Прокоментувати

(без теми)	[серпень. 29-е, 2009\|01:13 am]
До тебя два дня и две ночи. Укрываться от тоски нечем. Сигаретного дыма веночек, Страхов-снов обильная нечисть. Яшка казанова
Посилання	Прокоментувати

У мене три питання

[серпень. 28-е, 2009|11:10 pm]

[	Настрій	\|	nostalgic	]
[	Зараз грає	\|	Тысячелетняя тоска, морщин ржавеющие складки...	]

Перше. А як Вам не страшно жити?
Друге. Осіннє загострення?
Третє. (яке виглядає зовсім смішним після перших двох) Хто хоче подихати зі мною передосіннім повітрям? Похлюкати коньячку спозаранку, коли бруківка ще холодна і волога, чи помалювати чорною пастеллю в сутінках. Пропонуйте свої варіанти... Коменти скріняться, хз нашо.

Посилання

2 коментарі|Прокоментувати

В організмі не вистачає Весни...	[січень. 26-е, 2009\|08:11 pm]

Посилання	3 коментарі\|Прокоментувати