Холодных звёзд зеркальный блик на скулах ночи

Fri, 04 Sep 2009 20:58:07 GMT

Thu, 03 Sep 2009 21:26:55 GMT

Хочу у Київ.
Це місто душить. Доісторичний спрут, підступно замаскований красою деструкції. Згадую жахливі напади клаустрофобії, прямо на вулиці, стіни, що сходяться, навіть бруківка давить знизу, навіть небо нависає, справджені наяву нічні кошмари, які снились ще у Києві, це було попередження, до якого я легковажно не прислухалась. Рідний спрут тягнув до себе, поганий батько, який згадав про існування дитини, коли її втратив. Не розумію, як не задихаються люди, які щойно приїжджають сюди? З часом звикаєш, звикнути можна до всього, але кільце щупалець на шиї не стає вільнішим, це тільки ілюзія, адаптація. А потім не розумієш, що із тобою робиться, звідки таке гнітюче, хронічне, найчастіше неусвідомлене, але тим страшне, - відчуття безвиході.
А Вінниця.. Ще одне місто з кошмарних снів. Нескінченні лабіринти одинакових сірих будівель і біжиш-біжиш поміж них колами і не можеш знайти ані виходу, ані жодного знайомого місця. І чорна ріка посередині. А цього разу Вінниця вирішила мене не лякати, пригламурилась, залягла помуркотіти, втихомирена зла кицька. А я їй не вірю. Тиша і спокій були бальзамом, але там чути небезпекою. Тільки розслабишся, а вона візьме і вивернеться іншим боком - і знову біжи, тікай, колами...
Хочу у Київ. Київ мене ніколи не лякав по-справжньому. Я наяву губилась бозна в яких нетрях, І мені наяву було жорстоко погано і мене наяву накривав відчай. А Київ був чесним і не душив, і не знущався, і мені одразу ставало краще і я їхала на Поштову хлюпати босими ногами в Дніпрі. І було легко і просторо.
Хочу у Київ ! Або і подалі нах звідси.

Sat, 29 Aug 2009 21:50:58 GMT

Знаки на шкірі - особливий засіб комунікації. Сліди від мотузки, батога, зубів, кайданок, поцілунку, нігтів, удару, стиснення, опіку гарячим залізом, відкритим вогнем, недопалком, кислотою, уколу, порізу ножем, лезом, скальпелем, склом і т.д.
Для того, щоби вивчити новий символ азбуки, потрібно відчути його на власному тілі.
Ті, хто знають, ніколи не запитують. Ідентифікують миттєво і безпомилково. Читають між лаконічними червонястими рядками цілу історію, ненароком вихоплюють поглядом шмат твого життя, не призначений для чужих очей. Тільки ловиш на собі швидкий ковзаючий погляд від шраму і - трохи надовше- в очі. 1-2 секунди німого порозуміння і докору- навіщо ти помітив-навіщо ти зауважив, що я помітив.
Ті, хто не знають, задають глупі питання. Від таких можна відмазатись глупою ж відповіддю і вони, задоволені, відчепляться. Власне, правди ніхто і не очікує. Бо страшно. Як безсмертне "how are you ". Відповідати щось окрім "I"m ok"- завідома моветон.

Fri, 28 Aug 2009 22:16:01 GMT

До тебя два дня и две ночи.

      Укрываться от тоски нечем.

          Сигаретного дыма веночек,

                  Страхов-снов обильная нечисть.

Яшка казанова

У мене три питання

Fri, 28 Aug 2009 20:21:12 GMT

Перше. А як Вам не страшно жити?
Друге. Осіннє загострення?
Третє. (яке виглядає зовсім смішним після перших двох) Хто хоче подихати зі мною передосіннім повітрям? Похлюкати коньячку спозаранку, коли бруківка ще холодна і волога, чи помалювати чорною пастеллю в сутінках. Пропонуйте свої варіанти... Коменти скріняться, хз нашо.

В організмі не вистачає Весни...

Mon, 26 Jan 2009 19:11:34 GMT

Із серії: "вечная весна в одиночной камере" ))

Wed, 29 Oct 2008 12:55:45 GMT

Silence

Wed, 29 Oct 2008 12:17:52 GMT

Light

Tue, 28 Oct 2008 15:45:19 GMT

Lust

Tue, 28 Oct 2008 10:01:19 GMT

Ghost

Tue, 28 Oct 2008 10:00:10 GMT

Dekadance

Tue, 28 Oct 2008 09:58:40 GMT

Осень, бля...............

Sun, 19 Oct 2008 16:53:40 GMT

By dkdentka

Sun, 19 Oct 2008 16:44:13 GMT